Дитячі спогади про Різдво останнього року війни

Різдво – найдивовижніше і найулюбленіше свято в усьому світі. Воно приносить тепло і радість у кожну родину. Радість, яка триває вже понад два тисячоліття і яка зігріває вже не одне покоління протягом всього життя. Сьогодні до вашої уваги переклад спогадів давнього нашого друга з Німеччини, який ще 19 років тому, коли наш клуб робив свої перші кроки, допоміг нам в налагодженні дружніх зв’язків з німецькими ровесниками… Наразі цій людині вже 87 років, а вона до цих пір щороку під Різдво згадує одну й ту саму історію, яку ми переповімо зараз вам…

… Йде сніг. Товсті важкі сніжинки падають на вулицю і відразу ж перетворюються на болото.

На землю опустилися вечірні сутінки, і центральна вулиця маленького міста засяяла різдвяним освітленням. У вітринах магазинів між гірляндами висять пластикові янголята над всілякими пишнотами нашого часу. Перед одним з іграшкових магазинів діти розглядають у вітрині розповсюджені серед них розкоші: машинки з ручним управлінням, відеоігри, монстрів, ляльок Барбі,- всі ті речі, якими сьогодні захоплюються діти. Як реліквія з минулого стоїть посеред них Дід Мороз, монотонно похитуючи головою і постійно постукуючи золотою палицею по скляному вікну. Люди, поспішаючи, проходять повз вікна і в їхніх обличчях віддзеркалюється навіть більше стрес, аніж радість перед Різдвом. Холодна зима пронизує мене через куртку, і я замовляю собі гарячого вина в одному з кіосків, від якого пахне лимоном і корицею. Поки я п’ю цей духмяний паруючий напій, подорожую у своїх думках назад до мого дитинства: 24 грудня 1944 року-Різдво останнього року війни. Вулиці міста, в якому я народився і провів своє дитинство, вкриті товстою ковдрою снігу. У вечірній темряві видніється світло з будинків і лише небагато машин їдуть вулицями по глибокому снігу. Одинокий трамвай з темно-синіми вікнами проїжджає повз базарну площу, та час від часу миготять кишенькові ліхтарики, нагадуючи про те, що в цей різдвяний вечір ще є у дорозі люди. На відміну від багатьох міст нашої країни, наше містечко оберігала щаслива доля від нападів літаків і від руйнування. Мій батько був у той час солдатом і отримав на декілька днів різдвяну відпустку. Поки моя мати завершувала вдома останні приготування до цього вечора, я крокую з татом по снігу і з нетерпінням чекаю на подарунки. У цей день відбулося вже немало дивних речей, сповнених таємниць. Уже з самого ранку була закрита наша вітальня і крізь двері доносився незрозумілий шелест. “Там порається Дід Мороз і твій тато допомагає йому”,-пояснила мені мама. У той час я був десятирічним хлопчиком і хоча не був впевнений в тому, що Дід Мороз насправді існує, про всяк випадок вирішив бути особливо слухняним. Для того, щоб трохи вгамувати мій неспокій і напругу, мої батьки відрядили мене після обіду кататися на лижах. Батько мав мене забрати пізніше, як тільки-но буде завершена робота в “різдвяній кімнаті”.  І ось нарешті настали сутінки, мати вже накрила на кухні стіл. Мене переодягли і після вечері, яка складалася з картопляного салату, сосисок і чаю та пуншу, настав нарешті довгоочікуваний момент. Тато підійшов до вітальні, прислухався, постукав, і обережно відкриваючи двері, сказав: “Ще хвилинку!” І через мить додав: “А тепер можете заходити!”  Для мене ця мить тривала цілу вічність, поки з піаніно не полилась мелодія старої різдвяної пісні “Тиха ніч”. Мама взяла мене за руку, і ми  зайшли…  І ось він лежить переді мною, мій різдвяний світ, про який я мріяв майже кожного дня з самої осені. Перед ялинкою, яка сяяла гірляндами з підлоги до стелі, стоїть на великому столі моя залізниця… Після цього вечора кожного року Дід Мороз приносив її мені на Святий Вечір, а через короткий час після новорічних канікул вона знову безслідно зникала… Але саме в цьому все причарування і вся незабутність гри з фантазією через край. Я бачу освітлений свічками вокзал, тунель, маленьке місто, яке в овалі блискучих рельс живе з маленькими повозками, машинами і людьми, з господарським двором біля підніжжя тунельної скелі, де пасуться коні, корови, вівці та кози, в той час, як у самому дворі маленькі кури зібралися біля господині, яка саме сипле їм зерно.  Усе це було вирізано з великою любов’ю з дерева, склеєне і розмальоване. На головній колії вокзалу вже чекає на своє відправлення пасажирський поїзд, а товарний потяг на запасній колії чекає на завантаження усяким товаром. Над залізною дорогою простягнувся міст для пішоходів. Потім з кожним роком мій маленький світ збільшувався на декілька нових скарбів. На товарному дворі я знайшов новий вагон, біля вокзалу стоїть зал очікування, мій господарський двір поповнився парком з різноманітним обладнанням і сіногортачкою, а в місті з’явилося більше машин і повозок, які заповнюють вулиці. Біля вокзалу на маленькому столі стоїть мій магазинчик, до якого нещодавно надійшли всілякі продукти: шинка, ковбаси, повні ящики яблук і апельсинів, а на поличках магазину лежать маленькі пакети прального порошку, склянки з варенням, пакети з цукром та обгорнені в срібну фольгу подрібнені горіхи і солодощі. І все це чекає на покупців. Виблискуючі важелі і заповнена іграшковими грошима каса на столі доповнюють інтер’єр мого магазину.  У кімнаті пахне ялинкою і свічками, а я з нетерпінням чекаю на останній акорд. І коли тато з мамою обміняються подарунками, я нарешті зможу полинути в світ моєї мрії. Після того, як пролунали всі необхідні сигнали, пасажирський поїзд відправляється з вокзалу, щоб, поспішаючи, зникнути в тунелі. Він зупиниться на протилежній стороні від вокзалу для того, щоб забрати пасажирів, які вже там на нього чекають. Після цього буде завантажено товарний вагон всілякими товарами з мого магазину, які дуже необхідні в господарському дворі. Пізніше пасажирський поїзд під’їде знову на вокзал, а товарний помчить за місто. Відразу ж за тунелем трапилася перша аварія: один вагон зійшов з рейок і потягнув за собою весь поїзд. Негайно лунає в місті сигнал тривоги, і ось вже на місце катастрофи поспішають наряди поліції і пожежна охорона для того, щоб якомога швидше допомогти.  Невдовзі все було владнано і на господарський двір доставлено необхідні мішки і ящики. Після тієї аварії я вирішив знайти винуватців. Серед своїх повсякденних іграшок я взяв маленького страшненького карлика, якого й поставив у темній печері на горі над тунелем і зробив його відповідальним за всі катастрофи, які, можливо, ще відбуватимуться, бо він, до речі, був дуже злим. Кожного разу після пригоди сердиті мешканці міста збираються перед своїми будинками і сварять його за щойно скоєну аварію. Надзвичайно швидко промайнув Святий вечір, і лише з великим зусиллям мені вдається переконати батьків в тому, що перед тим як іти в ліжко, я ще маю загнати з поля худобу в їхні хліви. Уже рано вранці я переплановую місто по-новому: в мене тепер є стара частина міста з вузькими і незручними вулицями та нове місто з широкими вулицями і алеями.  На центральному перехресті регулює рух регулювальник, а перед церквою чекає на молодих прикрашений віз, в той час як пастор дає молодому подружжю свої поради. На базарній площі якраз проходить концерт: виступає капела, і повсюди квітує різнобарвне життя в маленькому світі, який складається з будиночків, машинок, повозок і крихітних людей. А пізніше у приміщенні вокзалу відбудеться вечір танців і мешканці міста зберуться там. Парами рухатимуться в такт музиці, а тим часом прибуватимуть і відправлятимуться все нові й нові поїзди. Як уві сні промайнули дні від Різдва до Дня трьох Святих, коли я міг кожного разу вигадувати все нові пригоди в моєму місті. І ось 7 січня я раненько прокинувся і не знайшов мого багатства. “Дід Мороз забрав твою залізницю і принесе її знову наступного Різдва!”,-тішить мене моя мати. Відпустка батька закінчилася, і він мусить знову йти на війну.   Побачив я його знову лише через чотири роки, коли він повернувся з полону. Але він був живий і міг знову бути з нами. Я був одним із найщасливіших серед дітей, чий батько вижив у тій страшній війні. А ось мою залізницю я так більше ніколи і не побачив. У роки голодування 1945/1946 її обміняли на один кілограм борошна, трохи цукру і кілька яєць…

         Бажаємо всім вам і вашим родинам мирного та щасливого Різдва!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen + eighteen =